Співвідношення права на приватність і права на інформацію

 

Гарантування Конституцією України кожному громадянину з одного боку права на інформацію (ст.34), а з іншого – права на недоторканність приватного життя (ст. 32) вимагає пошуку балансу між приватними інтересами щодо збереження конфіденційності даних та суспільним інтересом щодо розкриття інформації.

На сьогодні в національному законодавстві містяться суперечливі положення щодо належності персональних даних до конфіденційної інформації.

Дійсно, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону «Про захист персональних даних» (далі – Закон) «персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою».

При цьому згідно із ч. 2 ст. 22 Закону «Про інформацію» «конфіденційною є інформація про фізичну особу». Ч. 1 ст. 11 вказаного Закону ототожнює інформацію про особу з персональними даними – «інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». Таким чином, вказаний нормативно-правовий акт відносить всі без винятку персональні дані до конфіденційної інформації.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на два моменти.

По-перше, навіть якщо виходити з положень ч. 2 ст. 5 Закону слід наголосити, що національне законодавство, з незначними винятками, не надає вичерпного переліку того, які персональні дані є конфіденційною інформацією. Тому в більшості випадків віднесення тих чи інших персональних даних до конфіденційної інформації та прийняття рішення щодо їх поширення здійснюватиметься оціночним шляхом, виходячи з конкретних обставин окремої справи.

У цьому зв’язку слід наголосити на тому, що коло персональних даних, які потенційно можуть належати до конфіденційної інформації, є дуже великим. Так, згідно з офіційним тлумаченням положень частин 1,2 статті 32 Конституції, викладеним у рішенні Конституційного Суду України, винесеному у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області (Справа № 1-9/2012 від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012):

«інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї […]. Така інформація про особу є конфіденційною».

При цьому, інформація про особисте і сімейне життя, про яке мова йде в статті 32 Конституції, безсумнівно, належить до числа персональних даних особи, виходячи з їх визначення як відомостей чи сукупності відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону).

По-друге, слід брати до уваги, що згідно зі ч. 1 та 2 ст. 14 Закону «поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб’єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Аналогічні положення передбачено і в ч. 1 ст. 16 Закону, згідно з якою «порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону».

Усе вищезазначене свідчить про те, що при вирішенні питання щодо поширення персональних даних про особу слід виходити з презумпції їх конфіденційності.

З огляду на можливість неоднозначного підходу до вирішення питання про те, чи належать персональні дані до інформації з обмеженим доступом, а також з метою забезпечення загального доступу третіх осіб до важливих відомостей низкою законів визначено види інформації, яка за жодних умов не може бути віднесена до конфіденційної.

Зокрема, статтею 5 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що не належать до інформації з обмеженим доступом, персональні дані:

зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», крім відомостей, визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Окрім того, Законами України «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації» визначено, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Рішення щодо конкретних категорій такої інформації та права передачі їх третім особам мають визначатися в кожному окремому випадку, шляхом співставлення положень зазначених вище нормативно-правових актів щодо прав поширення чи захисту конфіденційної інформації про особу з метою пошуку оптимального балансу між ними. При цьому має враховуватися публічність посади, яку займає особа, щодо якої робиться запит, та те, в якій мірі інформація, що міститься в цих документах, стосується виконання такою особою посадових обов’язків, пов’язаних з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування.