Неофіційний переклад

КОНВЕНЦІЯ

про доступ до офіційних документів

Преамбула

Держави – члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію;

Беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами для охорони й реалізації ідеалів та принципів, які є їхнім спільним надбанням;

Беручи до уваги, зокрема, статтю 19 Загальної декларації з прав людини, статті 6, 8 і 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцію ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (м. Орхус, 25 червня 1998 р.), і Конвенцію про захист особистості у зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних від 28 січня 1981 р. (ЕТS№ 108);

Ураховуючи також Декларацію про свободу вираження поглядів та інформації, що була прийнята 29 квітня 1981 р., а також рекомендації Комітету міністрів державам – членам: № R (81) 19 про доступ до інформації, яка знаходиться у володінні публічних органів, № R (91) 10 про передачу третім особам інформації особистого характеру, яка знаходиться у розпорядженні органів влади, № R (97) 18 про захист даних персонального характеру, які збираються та записуються для статистичних цілей, № R (2000) 13 про європейську політику в питанні доступу до архівів і № Rес (2002) 2 про доступ до офіційних документів;

Підкреслюючи важливість у плюралістичному та демократичному суспільстві відкритості у діяльності державних органів;

Враховуючи, що право па доступ до офіційних документів:

(і)    забезпечує суспільство джерелом інформації;

(іі) дає громадянам можливість сформувати власну думку про стан суспільства та органи державної влади;

(ііі) зміцнює мораль, ефективність роботи і підзвітність органів державної влади, сприяючи, тим самим, зміцненню їх легітимності;

Отже, вважаючи, що офіційні документи, за загальним правилом є загальнодоступними з можливими виключеннями лише з метою захисту прав і законних інтересів інших осіб;

Домовилися про таке:

Глава І

Стаття 1. Загальні положення

1 Викладені нижче принципи не повніші розглядатись як такі, що завдають шкоди тим нормам і положенням національного законодавства та міжнародних угод, які визнають ширші права щодо доступу до офіційних документів.

2. Для цілей цієї Конвенції:

а) (і) під „органами державної влади” розуміються:

1) уряд та адміністративні органи на національному, регіональному та місцевому рівнях;

2) органи законодавчої влади та органи судової влади, які відповідно до національного законодавства наділені адміністративними повноваженнями;

3) фізичні та юридичні особи, які наділені адміністративними повноваженнями.

(іі) кожна зі Сторін при підписанні чи при депонуванні грамоти про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, у декларації на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заявляє, що поняття „органидержавної влади” також містить у собі як мінімум один з наступних елементів:

1) органи законодавчої влади при здійсненні ними інших своїх функцій;

2) органи судової влади при здійсненні ними інших своїх функцій;

3) фізичні або юридичні особи при здійсненні ними державних функцій або їх діяльності, що сплачується з державного фонду відповідно до національного законодавства.

1. b)під „офіційними документами” розуміється будь-яка інформація, яка зафіксована у будь-якій формі, сформована, отримана чи така, що знаходиться у розпорядженні органів державної влади.

Стаття 2. Право доступу до офіційних документів

1. Кожна зі Сторін гарантує кожній особі без жодної дискримінації за будь-якою ознакою на доступ, на її вимогу, до офіційних документів, що знаходяться у розпорядженні органів державної влади.
2. Кожна зі Сторін повинна вжити необхідні заходи стосовно свого національного законодавства для ефективної реалізації положень щодо доступу до офіційних документів, що передбачено цією Конвенцією.
3. Такі заходи повинні бути вжиті не пізніше вступу цієї Конвенції в дію стосовно відповідної Сторони.

Стаття 3. Можливі обмежений доступу до офіційних документів

1. Кожна зі Сторін вправі обмежити право доступу до офіційних документів. Обмеження повинні бути чітко встановлені законом, бути необхідними у демократичному суспільстві й пропорційними з метою захисту:

а) національної безпеки, оборони і міжнародних відносин;

1. b) громадської безпеки;

с) профілактики,  розслідування і судового переслідування кримінальної діяльності;

1. d)дисциплінарного розслідування;
2. e)інспекційних, контрольних і наглядових функцій органів державної влади;
3. f)недоторканності приватного життя та інших особистих інтересів;
4. g)комерційних та інших інтересів;
5. h)економічної, кредитно–грошової та валютної політики держави;

і) рівності сторін в ході судового  розгляду  та ефективного здійснення правосуддя;

1. j) навколишнього середовища; чи
2. k)конфіденційності обговорень в ході підготовки будь-якого питання всередині органудержавної влади або між такими органами.

За необхідності Сторона при підписанні або при депонуванні грамоти про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання, у декларації на ім.’яГенерального секретаря Ради Європи вправі заявити, що переписка з членами правлячої династії чи главою держави може бути також залучена у список можливих обмежень.

2. В доступі до інформації, яка міститься в офіційному документі, може бути відмовлено у випадку, якщо її розголошення спричинить чи з часткою ймовірності може спричинити шкоду хоча б одному з інтересів, викладених в пункті 1, не дивлячись на переважаючий інтерес громадськості в такому оприлюдненні.
3. Сторони мають розглянути можливість встановлення часових строків, по закінченні яких припиняється застосування викладених в пункті 1 обмежень.

Стаття 4. Запит на отримання доступу до офіційних документів

1. Особа, яка запитує офіційний документ, не повинна вказувати причини, через які інша бажає отримати доступ до офіційного документа.
2. Сторони вправі надати особам, які звернулись із запитами, право залишатися анонімними за винятком випадків, коли розкриття імені є суттєвим для обробки запиту.
3. Пов’язані із запитом формальності не повинні бути більшими, ніж це необхідно для обробки запиту,

Стаття 5. Обробка запитів на отримання доступу
до офіційних документів

1. Орган державної влади повинен, наскільки це видається можливим, допомогти особі, яка звернулась до нього із запитом, визначити офіційний документ, який запитується.
2. Запит на отримання доступу до офіційного документу повинен розглядатися органом державної влади, у розпорядженні якого знаходиться цей документ. Якщо орган державної влади не володіє офіційним документом, який запитується, або не має повноважень обробляти даний запит, йому слід, наскільки це можливо, вказати особі, яка звернулася із запитом, до органу державної влади, па компетентний орган державної влади.
3. Запити на отримання доступу до офіційних документів повинні розглядатися на основі рівноправності.
4. Запит па отримання доступу до офіційного документу повинен розглядатися оперативно. Рішення повинно бути прийняте, доведено до особи, яка запитує, і виконане у розумні строки, які встановлені заздалегідь.
5. У доступі до офіційного документу може бути відмовлено:

(і) якщо, не зважаючи на допомогу органу державної влади, запит залишається надто невизначеним для можливості визначити офіційний документ; або

(іі) якщо запит є вочевидь безглуздим.

6. Орган державної влади, який повністю чи частково відмовив у доступі до офіційного документу, повинен вказати підстави такої відмови.

Стаття 6. Форми доступу до офіційних документів

1. У разі надання доступу до офіційного документу особа, яка звернулась із запитом, вправі ознайомитись з оригіналом чи копією або отримати копію цього документу у будь-якій доступній формі чи форматі за власним вибором, якщо тільки висловлена нею перевага не є нерозумною.
2. У випадку обмеження доступу до частини інформації, яка міститься в офіційному документі, орган державної влади повинен, незважаючи нацс, надати доступ до решти інформації, яка міститься у документі. Будь-які пропуски мають бути чітко помічені. При цьому, и разі коли неповна версія документу невірно передає його зміст або є беззмістовною, або якщо видача частини документу становить безпідставні складнощі для владної установи, то у видачі документу може бути відмовлено.
3. Орган державної влади може надати доступ до офіційного документа, вказавши особі, яка звернулась із запитом, на загальнодоступні альтернативні джерела.

Стаття 7. Оплата послуг з доступу до офіційних документів

1. Ознайомлення з оригіналами офіційних документів у приміщенні органу державної влади повинне бути безоплатним. Дане положення не перешкоджає Сторонам встановлювати плату за відповідні послуги, які надаються архівами і музеями.
2. За надані копії офіційного документу з особи, яка звернулась із запитом, може стягуватися плата, що повинна бути розумною і не перевищувати фактичних витрат з боку органів державної влади на виготовлення копії та її доставку. Тарифи па послуги повинні бути опублікованими.

Стаття 8. Процедура перегляду

1. Особа, чий запит про надання офіційного документу був прямо чи опосередковано, повністю чи частково відхилений, повинен мати право звернутися з проханням про перегляд рішення до суду чи до іншого незалежного йнеупередженого органу, що створений на основі закону.
2. Особа, яка звернулась із запитом, завжди повинна мати можливість скористатися оперативною і недорогою процедурою перегляду, що полягає в перегляді свого рішення органом державної влади або у розгляді його у відповідності до положень пункту 1.

Стаття 9. Додаткові заходи

Сторони повинні інформувати громадськість про право доступу до офіційних документів та про порядок реалізації цього права. Вони повинні також вжити необхідних заходів для того, щоб:

а) забезпечити підготовку службовців органів державної влади для виконання ними своїх службових обов’язків, пов’язаних із запровадженням ними вказаних прав;

1. b)оприлюднювати інформацію щодо проблематики або діяльності, які належать до їхньої компетенції;

с) застосовувати чіткі та визначені процедури для зберігання, а також вести документообіг таким чином, щоб пошук документів був легким;

1. d)застосовувати чіткі та визначені правила для зберігання й знищення своїх документів.

Стаття 10. Опублікування інформації за ініціативою
органів державної влади

Орган державної влади за власною ініціативою та у разі необхідності, вживає необхідних заходів щодо оприлюднення офіційних документів, яким він володіє, в інтересах підвищення відкритості й ефективності державного управління, а також задля стимулювання участі громадськості у вирішенні питань загального значення.

Глава II

Стаття 11. Група спеціалістів з доступу до офіційних документів

І. Група спеціалістів з доступу до офіційних документів повинна проводити свої зустрічі не рідше, ніж один раз на рік з метою моніторингу виконання цієї Конвенції її Сторонами, а саме:

а)  для повідомлення про адекватність правових заходів та їх застосування Сторонами для ефективного виконання положень цієї Конвенції, а саме:

1. b)(і) вираження думки з будь-яких питань, які стосуються виконання цієї Конвенції;

(іі) висловлення пропозицій для полегшення чи покращення ефективності застосування й виконання цієї Конвенції, включаючи виявлення будь-яких проблем;

(ііі) обміну інформацією і повідомленнями про суттєві правові, політичні або технічні досягнення;

(IV) висловлення пропозицій Консультативному органу держав-учасниць Конвенції з мстою внесення поправок в текст цієї Конвенції;

(v) формулювання спільної думки за будь-якою пропозицією стосовно внесення поправок в текст цієї Конвенції у відповідності до Статті 19.

2. Група спеціалістів вправі запитувати інформацію й дізнаватися думку громадськості.
3. Група спеціалістів повинна складатися як мінімум з 10 і максимум з 15 членів. Ці особи обираються в ході Консультацій Сторін на чотири роки, з можливим переобранням на один строк, з числа кандидатів за списком, в якому кожна зі Сторін пропонує двох експертів. Вони повинні пропонуватися з числа осіб найвищого авторитету, який отриманий завдяки своїй компетентності у сфері доступу до офіційних документів. Із запропонованих кожною із Сторін кандидатів обирається не більше одного члена Групи.
4. Члени Групи спеціалістів представляють лише самих себе, виконують свої функції незалежно й неупереджено і не повинні отримувати вказівки від органів державної влади.
5. Процедуру виборів членів Групи спеціалістів визначає Комітет міністрів після консультацій та досягнення консенсусу між всіма Сторонами Конвенції протягом одного строку після набуття чинності цієї Конвенції. Група спеціалістів приймає свій регламент.

Стаття 12. Консультативний орган Сторін

1. Консультативний орган Сторін включає по одному представнику від кожної зі Сторін.
2. Сторони проводять Консультації з метою:
3. a)розгляду повідомлень, думок і пропозицій Групи спеціалістів;
4. b)надання пропозицій і рекомендацій Сторонам;

с)   надання пропозицій стосовно внесення поправок до цієї Конвенції у відповідності до Статті 19;

19. d)формулювання  власної думки  з  приводу  будь-якої  пропозиції стосовно внесення поправок до цієї Конвенції, зробленої у відповідності до Статті 19.
20. Консультативний орган Сторін скликається Генеральним секретарем Ради Європи протягом року після набрання чинності цієї Конвенції з метою обрання членів Групи спеціалістів. У подальшому щонайменше раз в 4 роки, а також у кожному випадку, коли більшість Сторін, Комітет міністрів або Генеральний секретар Ради Європи будуть вимагати такого скликання. Консультативний орган Сторін приймає власний регламент.
21. Після кожногосвоєго засідання Консультативний орган Сторін повинен надати Комітету міністрів звіт про роботу.

Стаття 13. Секретаріат

Секретаріат Ради Європи сприяє Консультативному органу Сторін та Групі спеціалістів при виконанні ними своїх функцій відповідно до цього розділу.

Стаття 14. Доповіді

1. Протягом одного року з моменту набрання чинності цієї Конвенції стосовно будь-якої із Сторін, остання повинна надати Групі спеціалістів доповідь, яка містить вичерпну інформацію з приводу правових та інших заходів, вжитих для ефективного виконання положень цієї Конвенції.
2. Після цього, кожна Сторона до дати проведення кожного зібрання Консультативного органу Сторін надає Групі спеціалістів оновлену інформацію, згадану у пункті 1.
3. Кожна зі Сторін повинна також передавати до Групи спеціалістів будь-яку інформацію, яка запитується для виконання завдань цієї Групи.

Стаття 15. Оприлюднення

Доповіді, надані Сторонами  Групі спеціалістів, і звіти про роботу Консультативного органу Сторін повинні бути оприлюднені.

Глава III

Стаття 16. Підписання і вступ в силу Конвенції

1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами – членами Ради Європи.
2. Ця Конвенція підлягає ратифікації. прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються па зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
3. Ця Конвенція набуває чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати, коли 10 держав – членів Ради Європи висловлять свою згоду на обов’язковість Конвенції відповідно до положень пункту 2 цієї статті.
4. Якщо будь-яка з держав, що підписала Конвенцію, виразила згоду на обов’язковість для неї положень Конвенції, Конвенція набуває чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати висловлення державою згоди на обов’язковість для неї Конвенції у відповідності до положень пункту 2 цієї статті.

Стани 17. Приєднання до Конвенції

1. Після набуття чинності цією Конвенцією Комітет міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не с членом Ради Європи, або будь-якій міжнародній організації приєднатися до цієї Конвенції шляхом рішення, що приймається більшістю голосів, передбаченою у статті 20.dСтатуту Ради Європи, і одностайним голосуванням представників Сторін, які мають право засідати у Комітеті міністрів.
2. Для будь-якої держави чи міжнародної організації, що приєднались до цієї Конвенції. Конвенція набуває чинності з першого дня місяця, який настає: після закінчення тримісячного строку з дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 18. Територіальне застосування

1. Будь-яка держава або міжнародна організація під час підписання або передачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію або території, до яких застосовується ця Конвенція.
2. Будь-яка Сторона в подальшому шляхом надіслання заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може поширити застосування цієї Конвенції на будь-яку іншу визначену в заяві територію, за міжнародні відносини якої вона несе відповідальність або від імені якої вона вповноважена брати на себе зобов’язання. Для такої території Конвенція набирає чинності з першого дня місяця, який настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання заяви Генеральним секретарем Ради Європи.
3. Будь-яку заяву, зроблену згідно з двома попередніми пунктами, стосовно будь-якої території, визначеної в такій заяві, може бути відкликано шляхом повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи. Відкликання набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

Стаття 19. Поправки до Конвенції

1. Поправки до цієї Конвенції можуть пропонуватися будь-якою із Сторін, Комітетом міністрів Ради Європи, Групою спеціалістів або Консультативним органом Сторін.
2. Будь-яка пропозиція про внесення поправок Генеральним секретарем Ради Європи передається Сторонам.
3. Крім того, будь-яка поправка, запропонована будь-якою із Сторін чи Комітетом міністрів, спрямовується для обговорення Сторонам, які після консультаційз Групою спеціалістів падають свій висновок з приводу запропонованої поправки Комітету міністрів.
4. Комітет міністрів, розглянувши запропоновану поправку і висновок, наданий Консультативним органом Сторін, може схвалити таку поправку.
5. Текст будь-якої поправки, схваленої Комітетом міністрів у відповідності до пункту 4 цієї статті, передається Сторонам для прийняття.
6. Будь-яка поправка, прийнята у відповідності до пункту 4 цієї статті, набирає чинності у перший день місяця після закінчення місячного строку з дати, коли всі Сторони повідомили Генеральному секретарю про прийняття ними поправки.

Стаття 20. Застереження

Під час підписання або депонування ратифікаційної грамоти чи документу про прийняття, затвердження або ухвалення будь-яка зі Сторін може зробити одну або більше заяв, що передбачено у статтях 1.2, 3.1 і 18. Сторона зобов’язується заявити Генеральному секретарю Ради Європи про будь-які наступні зміни з цього приводу.

Стаття 21. Денонсація

1. Будь-яка Сторона може будь-коли денонсувати цю Конвенцію шляхом повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Така денонсація набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

Стаття 22. Нотифікація

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє державам – членам Ради Європи і будь-яким іншим державам і міжнародним організаціям, які підписали цю Конвенцію, а також будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції, про:

1. a) будь-яке підписання Конвенції;
2. b)передачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття, затвердження або приєднання;
3. c)будь-яку дату набрання цією Конвенцією чинності у відповідності до положень Статей 16 і 17;
4. d)будь-яке застереження, зроблене у відповідності до статей 1.2,1 і 18;
5. e) будь-яку іншу дію, повідомлення чи  інформацію, що стосуються  цієї Конвенції.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином па це повноважні, підписали цю Конвенцію.

Вчинено у м. Тромсе 18 дня червня 2009 року, англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який передається на зберігання в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній державі – члену Ради Європи і будь-якій іншій державі та міжнародній організації, яким було запропоновано приєднатися